Є час розкидати каміння, а є час його збирати
Віктор Гвоздь
У ці святкові дні, вирішив поділитися з Вами деякими думками.
Мене часто питають, а чому на твоїх каналах в Фейсбуці, в Телеграмі про геополітику так мало підписаних, а на каналах про скандали, чутки, каналах, які поширюють розбрат і розкол в нашому суспільстві, є тисячі і тисячі підписаних. У США, Росії, Великій Британії, Китаї, Індії та навіть у наших сусідів — Польщі, Румунії, Угорщині є дуже багато каналів, де в соціумі жваво обговорюються питання як геополітики, так і зовнішньополітичного курсу, викладаються претензії на якісь території або відстоюються свої території. Чому у нас не так?
Спробую дати відповідь.
- Заслуговують на повагу нації, які себе поважають, які прагнуть жити у своїх незалежних, суверенних державах, які, долаючи тернії державотворення, зуміли таки викристалізувати в собі геополітичну свідомість (тобто, шукали і знайшли відповідь на запитання: хто ми? де ми? як жити в цих геополітичних умовах? як стати успішним? як не стати «аутсайдером» в світовому рейтингу успішних націй? як не бовтатись в межах «червоних ліній»?, а точніше — в зоні впливу інших країн, тобто, фактично не знаходитися під зовнішнім управлінням і не бути слугою інших «господарів», що виключає реальну суб‘єктність в міжнародних зносинах, а в середині країни не бути приреченими на стагнацію і виживання).
- І якщо хтось вважає, що цим повинна опікуватися влада, яку ми обираємо, то він дуже і дуже помиляється. Влада може це робити, коли відчуватиме постійний, жорсткий та всеохоплюючий контроль з боку українського суспільства. І особливо — еліт. Можна мені дорікати, мовляв, еліт у нас немає. У нас є лише ті, хто дорвався до «корита» і так «елітнічає». Тоді я змушений погодитися. Але ж еліта — це ті, хто не тільки словом, але й ділом служать на благо України. І незалежно від того, на яких вони посадах — від політики до бізнесу. Погоджуюся, що таких поки що небагато, це поки що пасіонарна частина суспільства, але завдяки саме їм здійснилася Революція Гідності (щоправда, її плодами швидко скористалися негідники, хоча і цей досвід пішов у залік нашому суспільству), це завдяки їм та ціною їхнього життя, зупинили російську агресію (хоча сьогодні на екрани телевізора та інтернетканали повилазили «патріоти», які під час буремних подій 2014-2016 років переховувалися по закордонах, відсиджувалися у затишних будинках чи квартирах. Ба, більше, деякі, імітуючи патріотизм, одягалися у камуфляж, хапали до рук зброю, фоткалися на Сході України, щоб розкидати свої «геройські зображення» по соцмережах).
З чим я ще згідний, так це з тим, що спостерігав, перебуваючи в деяких країнах — від Китаю до США — еліти з’являються, виховуються, випещуються, і тоді на зміну пасіонарній частині суспільства приходить її локомотив, авангард. А це справа навіть не одного покоління. І ми це повинні усвідомити.
- Звісно, мало хто у сьогоднішньому світі схильний дбати про іншого. І це явище звичне. Американці споглядають світ через призму своїх інтересів, так намагаються робити і росіяни. Китай пішов ще далі, на китайській мові назва країни звучить zhong guo, де перший ієрогліф означає «середина», а другий — «країна». Тобто, «серединна держава», «центральна держава». Таким чином, егоцентризм китайської нації протягом тисячоліть є фундаментом її геополітичної свідомості. І це саме так, нічого не міняється в цьому світі, не зважаючи на глобалізаційні процеси та різні технологічні революції.
- І на завершення, щоб не набридати вам своєю філософією під час великого свята — Вербної неділі. Не буду нагадувати, що проти нас, крім звичайної війни (є в суспільстві і інші, протилежні погляди), ведеться війна на когнітивному рівні, коли намагаються стерти нашу ідентичність, нашу історичну пам‘ять, показати нас «невдахами», недержавотворною нацією. Все це ми прагнемо доносити нашому суспільству не на емоціях, а на конкретних прикладах та фактах, використовуючи наш великий досвід роботи в розвідці та на дипломатичній ниві, працюючи зі студентами та слухачами українських вишів, ведучи різні блоги та сторінки в соціальних мережах, добре розуміючи, що за нас це ніхто не зробить. Адже є час розкидати каміння, а є час його збирати. Нехай повільно, але крок за кроком все одно наполегливо рухатися вперед.
Тому закінчую тим, з чого розпочав, тобто відповідаю на питання чому нас мало читають. Тому, що тема — складна, не кожний може її «переварити», вона може не співпадати з його внутрішніми переконаннями та установками (і це природно).
Але, тим не менше, я вдячний тим двомстам «спартанцям», які терплять мене на Телеграм-каналі і трішки більше — на Фейсбуці.
Діліться зі своїми друзями та однодумцями посиланнями на ці ресурси. І не забуваймо, що тільки разом ми можемо перемогти. І не лише хлібом єдиним!
Всіх вітаю з Великодніми святами, і тих, хто вже відсвяткував, і хто ще тільки збирається це робити!!!
Слава Україні!!!
